Advertisement (reklama)

Main Ad

«Ахіллесова п’ята» українського правосуддя

 Вчасне та належне виконання судових рішень є основою справедливого правосуддя. За такими принципами живе весь цивілізований світ, але не Україна, де рішення суду системно не виконуються, а сотні тисяч виконавчих проваджень роками чекають на свою реалізацію в довгих бюрократичних кабінетах.
«Надмірна тривалість проваджень у судах, тривале виконання судових рішень чи взагалі їх невиконання давно набуло системного характеру. Про надзвичайну актуальність та системність цієї проблеми свідчить і практика Європейського суду з прав людини, який констатував наявність таких порушень чи не у кожному другому рішенні відносно України», - зазначено в Стратегічному плані Уповноваженого Верховної Ради з прав людини на 2013-2017 р. р.
Конституція України встановлює принцип обов'язкового виконання рішень суду, які відповідно до ст. 124 ухвалюються іменем України та є обов'язковими до виконання на всій території держави. Ця норма деталізується в цілому ряді нормативно-правових актів. Зокрема, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що «судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом».
Окрім цього наша країна як учасник Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) зобов’язана виконувати рішення  Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), порядок виконання яких в Україні визначається окремим законом «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Втім, в реальному житті все набагато складніше. На початку 2012 р. в Україні було відкрито понад 3 млн. 509 тис. виконавчих проваджень, чимало з яких чекає на своє виконання протягом багатьох років. За даними прес-служби Державної виконавчої служби України (ДВК) загальний обсяг цих проваджень в грошовому вимірі в січні 2012 р. перевищив 191 млрд. грн. Протягом першого півріччя 2012 р. ця сума зросла ще на 25 млрд. грн. і в результаті склала понад  216 млрд. грн.
Невиконання судових рішень є системним
Україна в порівнянні з іншими державами займає п’яте місце за кількістю справ, що перебувають на розгляді Європейського суду, за цим показником наша держава поступається лише Росії, Туреччині, Італії та Румунії. Характерно, що переважна більшість цих справ стосується саме невиконання або тривалого виконання рішень національних судів. Така статистика виникла в тому числі і через неналежне виконання рішень ЄСПЛ у справах проти України, особливо тих, де було визнано наявність системних проблем у сфері законодавства, адміністративної чи судової практики.
Вкрай гостро ця проблема постала в 2010 р. адже, ЄСПЛ у справі «Юрій Іванов проти України» зобов'язав нашу країну в максимально стислі строки запровадити на державному рівні ефективний механізм забезпечення адекватної та достатньої компенсації за невиконання або затягування з виконанням рішень вітчизняних судів. Втім, дана вимога не виконана і до сьогодні. Як наслідок, аналогічні позови проти України продовжують підривати її фінансовий добробут та авторитет у світі. А на саме лише виконання рішень Європейського суду в 2011 р. з державного бюджету було сплачено понад 25 млн. грн.
Для вирішення цієї проблеми в Україні був прийнятий закон «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який вступив в силу з 1 січня 2013 р. Відповідно до нього, держава гарантує виконання судових рішень при стягненні коштів з державних органів, підприємств та установ. Їх виконання покладено на Державну казначейську службу і здійснюватись воно має через списання коштів з відповідних рахунків. В разі відсутності останніх – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. За зволікання із виконанням рішення більш ніж на три місяці передбачено компенсацію на користь стягувача в розмірі 3% річних від несплаченої суми.
Втім, за переконанням багатьох експертів цих заходів буде не достатньо. І в першу чергу через неспроможність бюджету забезпечити наявну кількість пільг та соціальних гарантій. Адже за різними підрахунками в Україні понад 120 категорій пільговиків, загальною чисельністю до 15 млн. осіб. Та й сам закон фактично створює систему «ручного» керування виконанням судових рішень, віддавши їх на відкуп державному казначейству, яке може відхилити будь-яке звернення без належних пояснень. У цьому законі не враховані і проблемні питання, на які звертає увагу Комітет міністрів Ради Європи. І в тому числі неефективність самої ДВК, недосконалість системи управління державними підприємствами, проблеми в правовому регулюванні банкрутства підприємств, відсутність законодавчого механізму відшкодування збитків, нанесених злочинними діями неплатоспроможних державних службовців та інших осіб.
Зазначимо, що ця проблема  виходить далеко за межі соціально-економічних взаємин. Адже в нашій країні немає навіть належного механізму виконання рішень Конституційного суду (КС), роль якого полягає в офіційному тлумаченні Конституції і законів України, і який відіграє особливу роль в забезпеченні прав та свобод людини. «Невиконання рішень і недодержання висновків КС тягнуть за собою відповідальність, передбачену ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд». Ця норма існує з моменту її прийняття, однак досі не має спеціального закону, який урегулював би питання забезпечення виконання рішень КС, та передбачав відповідальність за їх невиконання», - впевнений суддя КСУ Володимир Кампо.
 
Виконання рішень суду гальмує корупція
 
Окремою проблемою, що унеможливлює виконання судових рішень є корупція в системі самих органів Державної виконавчої служби. Причому основних напрямків для зловживань є відразу декілька. З одного боку посадовці беруть гроші за банальне виконання своїх службових обов’язків. Наприклад в листопаді 2011 р.  на хабарі в 12 000 грн. було затримано старшого державного виконавця Смілянського міського відділу ДВС Черкаської області. Гроші чиновник вимагав за прискорення виконавчих дій. І такий випадок не є рідкістю, адже втомившись роками чекати на реалізацію судових рішень люди ладні «домовитись» з держвиконавцями, аби ті нарешті належним чином виконали свою роботу.
Іншим напрямком для зловживань є сприяння у викупі реалізованого майна за зниженими цінами, або ж навпаки допомога в затягуванні реалізації виконавчого провадження.  Скажімо, старшого державного виконавця відділу ДВС Черкаського району затримали підчас отримання хабара в сумі 65 000 грн. Гроші він вимагав за сприяння у викупі арештованої квартири потерпілого та затягування строків ведення виконавчого провадження по стягненню предмету іпотеки.
Нагадаємо, що процедура примусової реалізації майна допускає в разі відсутності покупців зменшення його вартості до 50%. А тому нерідко від участі в аукціонах відсіюють сторонніх осіб, для того щоб продати майно за пів ціни «своїм» людям. Самим банальним способом недопущення до торгів «сторонніх» осіб є приховування інформації про час та місце їх проведення, або створення різноманітних штучних бюрократичних бар’єрів.
Існують і «темні» схеми, що діють в масштабах всієї країни. Одну з них в вересні 2012 р. викрили кореспонденти «Української правди», які з’ясували, що відповідно до результатів тендеру весь ринок реалізації арештованого майна в Україні контролюють лише чотири спеціалізовані організації. За перше півріччя 2012 р. ці фірми здійснили понад 39 000 публічних торгів, та відповідно заробили для себе чималий дохід.  За свої послуги вони беруть до 15% від вартості такого майна. І це в той час як звичайна ріелторська комісія за аналогічну роботу склала би не більше 3 – 5%.
Як наслідок такої ситуації в країні зростає загальна недовіра до системи правосуддя. За результатами соціологічного опитування фонду «Демократичні ініціативи» проведеного в квітні 2012 р. діяльність вітчизняних судів негативно оцінює 69% українців, в той час як позитивно лише 20%. Скептично оцінюють роботу судів 82% респондентів у південному регіоні,  74% - у західному, 73% - у центральному та 55% на сході країни.
Проблему можна вирішити
Наявність проблем в цій сфері визнає і керівник Державної виконавчої служби України Геннадій Стаднік. Зокрема, для оптимізації роботи своєї структури він пропонує вжити цілий ряд заходів: підсилити гарантії незалежності державних виконавців від зовнішнього втручання; гарантувати їх безпеку під час виконання службових обов’язків; заохотити держвиконавців до більш ефективної роботи; створити дієвий механізм виконання судових рішень національних судів; покращити добір кадрів до ДВС. Саме про це він заявив підчас п’ятого засідання робочої групи «Виконання судових рішень як складова права на справедливий суд», що відбулося в березні 2012 р.
Також за думкою пана Стадніка пропозиції демонополізувати сферу виконання судових рішень шляхом створення системи приватних виконавців має сумнівний характер. «Доцільнішим є покращення вже існуючої системи, оскільки один лише факт запровадження інституту приватних виконавців ніколи не стане фактором гарантованого виконання судових рішень», - переконаний посадовець.
Запровадження ефективного механізму реалізації судових рішень потребує цілого комплексу заходів. З одного боку необхідно усунути ряд структурних проблем. І в тому числі саму причину масових звернень до судів шляхом створення системи досудового врегулювання конфліктних ситуацій. Потрібно рішуче викорінювати корупційні прояви в роботі органів правосуддя та ДВС. Самі ж суди мають виносити менш суперечливі рішення, які є реальними до виконання.
 
З іншого боку необхідні законодавчі зміни. Зокрема потрібно вдосконалювати Закон «Про судовий збір», адже для зменшення фінансового навантаження слід звільнити державні інституції від судового збору у справах, пов’язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів. Уваги вимагають і самі держвиконавці, які за невелику зарплату нерідко ризикують своїм життям і здоров’ям, а отже потребують додаткового посилення їх захисту під час виконання службових обов’язків. Можливо доцільним є й запровадження системи недержавних виконавців, що мають діяти в спорах між приватними особами.
 
Окрему увагу потрібно приділити забезпеченню належного фінансування з державного бюджету рішень відповідачем по яких є сама держава. Також, варто зауважити, що компенсації за несвоєчасне виконання рішень, які передбачає Закон «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є не достатніми, оскільки їх розмір навіть нижчий за середній рівень інфляції.

Отож, реалізація права на справедливий судовий розгляд в Україні неможлива без забезпечення дієвого механізму реалізації судових рішень. Невиконання яких підриває самі основи правосуддя, адже для учасників судового процесу значення має лише його кінцевий результат, тобто мета, задля якої вони зверталися до суду. Реалізація ж такої мети, не закінчується на етапі прийняття рішення, оскільки надалі людину чекає виснажливий та не завжди позитивний етап його виконання.
Максим Волосевич
CorruptUA